О,мати Маріє,Ти Діва Пречиста,
Ти наша надія і Божа невіста,
Ти Сина зродила,для нас на спасіння,
Ми кровю скропили,Голгофи каміння.
Ми Бога убили,а Ти нас простила,
І в болю смерельнім,людей породила,
В пелени сповила,під Хрест положила,
Як рідного Сина,усіх полюбила.
Ведеш нас за руку,як діток маленьких,
Усіх пригортаєш до свого серденька,
І молишся Богу,за нас Ти благаєш,
І Сину своєму,Ти нас поручаєш.
Ти просиш простити скорботи і муку,
І смерть на Хресті,й Твою з ним розлуку. 2/7/11
Мария Круль,
USA
Здравствуйте,меня зовут Мария.Я,никогда не писала стихов,даже в юности.Года 2 назад,вдруг,ночью,в голове начали складываться стихи.Все стихи на религиозную тематуку,других у меня нет.Я пробовала нaписать хоть один стих,про людей,которые очень дороги моему сердцу,но ничего не получается.Стихи про Бога,идут легко и быстро.Буду очень благодарна за коментарии.Спасибо. e-mail автора:ma71jur@yahoo.com сайт автора:личная страница
Прочитано 1851 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.